“Моє правило: м’якість до людей, але жорсткість до процесів”

Сучасний ринок технологічних послуг дедалі більше зміщує фокус з інструментів на людину, де в умовах глобальної кризи талантів саме інтелектуальний капітал стає головним активом. В українському контексті цей виклик вимагає від лідерів, окрім операційної ефективності, ще й здатності гарантувати стійкість бізнесу.

Надія Бабейко, операційна директорка EPAM Україна, в 2025 році, стала архітекторкою такої стійкості. Спираючись на 18-річний досвід адміністрування, вона конвертувала людиноцентричність у стратегічний результат. Сьогодні компанія утримує лідируючі позиції на ринку, системно інвестує у нове покоління професіоналів та жіноче лідерство. Адже у часи турбулентності саме людяність та емпатія стають надійним фундаментом для бізнес-масштабування.

Надія стала першою гостею 4 сезону проєкту «Ламаючи скляні стелі»: «Re:Візія майбутнього» — про жіноче лідерство і сміливість дивитись далі, за горизонт сьогоднішніх викликів.

Про те, що надихає

— Пані Надіє, почну зі свого стандартного запитання: що надихає вас вставати зранку і займатися тим, чим ви займаєтеся?

— Якщо говорити у професійному плані, то керування операційною діяльністю великої компанії — це кожного ранку нові задачі, нові виклики. Це задачі на логіку, на ефективність. Коли ти долаєш ці виклики або якісь складні задачі зі своєю командою, це надихає і мотивує рухатися далі.

А якщо взяти просто у життєвому плані — маю шість собак. І це кожного ранку так само стимулює дотримуватися дисципліни, вставати, займатися.

— Я не можу не спитати, оскільки маю три. Як ви набули такий чудовий «багаж»?

— Дуже люблю. Це мене надихає, розвантажує. Це дуже класно.

Про філософію лідерства в часи виснаження

— Сьогодні ми всі працюємо на межі ресурсів. Як ви, сповідуючи людиноцентричність, знаходите слова й інструменти, щоб утримувати команду разом, коли втома вже хронічна, а горизонт планування став доволі коротким?

— Якщо говорити про хронічну втому, то для мене, мабуть, єдиним інструментом є впевненість, що задач, які не можна виконати, викликів, які не можна подолати, — немає. Це не про якийсь наївний оптимізм. Це скоріше про впевненість, побудовану на досвіді.

Тобто якщо ти маєш досвід, якщо ти впевнений, ти можеш рухатися вперед. Немає задач, які не можна здолати. Просто це потрібно робити впевнено, поступово, структуровано і не зупиняючись.

— Перехід на позицію операційної директорки у 2025 році вимагав не лише професійної готовності, а й великої внутрішньої рішучості. Хто став для вас ментором чи голосом підтримки, який допоміг сказати «так» цьому виклику? І ширше — чи є у вас власний рецепт, як іти вперед, коли страшно?

— Я жива людина, мені було страшно. Це дійсно правда. Я б сказала, що моє «так» — це синергія декількох причин.

Дуже важливо — довіра менеджменту компанії та підтримка, яку я отримувала від попереднього операційного директора. І це шалена підтримка з боку моєї команди.

Коли ти працюєш з людьми пліч-о-пліч багато років і вони готові йти з тобою далі, підключатися до складних задач, це дуже цінно, це мотивує — і ти не можеш відмовитися.

Я бачила, що вони мені довіряють, що вони готові зі мною рухатися далі, готові на будь-яку авантюру, я б сказала так. І це було для мене найбільшим мотивуючим фактором.

Страх — це просто емоція. Емоція, яка виникає від невідомого. Якщо ти береш складний виклик, складну задачу, розкладаєш її послідовно на операційні задачі — складається логічний ланцюжок. Уже немає невідомості, є рутинна операційна діяльність, команда зібрана — страх відступив.

Крім того, це досвід. Коли в мене опускаються руки або я вагаюся і не знаю, що робити, я згадую, що ми вже пройшли з цією командою дуже багато викликів. Ми змогли, отже, зможемо і цього разу.

І, знову ж таки, це відповідальність. Бо коли за тобою стоять люди, які тобі довіряють, які чекають від тебе чітких рішень, які хочуть працювати в безпечному середовищі, ти не маєш права на власний страх. Він має поступитися, бо люди важливіші.

— Знаючи про шість собак, не можу не спитати: чи змінилася для них ситуація? Чи стало у них менше уваги від вас, коли ви стали операційною директоркою?

— Я дуже чітко планую свій час. Є час для моєї родини, для моїх тварин, є час для роботи. Я намагаюся притримуватися певного графіка. І це дозволяє мені поєднувати активну участь у житті й активну участь у роботі.

— Жодна собачка не постраждала?

— Жодна собачка не постраждала.

Про інклюзивність

— В EPAM працюють тисячі талановитих жінок. Чи відчуваєте ви свою роль як менторки для них? І чи існує всередині компанії культура передачі досвіду, яка допомагає долати стереотипи про «чоловічу» індустрію?

— Для нашої компанії один з основних напрямів роботи — це розвиток талантів. Відповідно, щоб розвивати таланти всередині компанії, у нас є менторські програми, програми leadership.

Жінки, які вже досягли чогось в IT, діляться своїм досвідом з молоддю, навчають, допомагають і стають менторами, беруть участь у профорієнтаційних зустрічах для підлітків.

Переважна більшість моєї команди — це жінки. Так склалося. Мені дуже подобається з ними працювати. Я є ментором і, сподіваюся, людиною, яка їх надихає на більше — саме для них.

— Є багато стереотипів про те, що жінкам важко робити кар’єру, що нас дискримінують. Чи стикалися ви особисто з дискримінаційними проявами на своєму професійному шляху? І чи є в EPAM запобіжники, щоб таких ситуацій не ставалося — щодо жінок, людей з інвалідністю або тих, хто потребує особливої уваги?

— Це дуже об’ємне питання. Я працюю в компанії багато років. Особисто я з дискримінацією ніколи не стикалася. І для мене це говорить про те, що в нас дуже правильно вибудована політика і є певні запобіжники, які справді працюють.

У нас є кодекс етичної поведінки. З ним ознайомлюється кожен новий працівник під час працевлаштування. Є обов’язковий тренінг, який ми проходимо один раз на рік.

Якщо колега піддається дискримінації, у нього є можливість не приховувати , а відверто сказати про це своєму менеджеру або на гарячу лінію. Також у нас є compliance officer. Тобто є багато запобіжників, багато напрямів, за якими колега може вирішити своє питання, якщо така ситуація складається.

Я хочу вірити, що будую середовище, у якому люди працюють у довірі й не бояться говорити те, що думають. Відповідно, вони мають піти до менеджера.

Але, знову ж таки, людині може бути незручно поговорити зі мною про якусь проблему. Тому це може бути і hotline — анонімно, знеособлено, де людина може говорити про все відверто.

Про ветеранські програми

— Не можу не поговорити про ветеранів. Я знаю, що у вас багато колег на фронті — більше 600. І ваша програма адаптації ветеранів — це дуже структурована система. Розкажіть, будь ласка, як це працює у вас і яку головну бізнес-навичку, на вашу думку, ветерани повертають у корпоративний світ?

— Так, дійсно, у нас більше 600 колег стали на захист Батьківщини. Майже 90 уже повернулися. На жаль, 19 людей ми втратили.

Шлях ветерана, на мій погляд, починається з моменту прийняття рішення, що людина буде захищати Батьківщину. У цей момент компанія намагається підтримувати її: виплачує бонус. Далі щомісяця ми підтримуємо людину, яка мобілізована, і її родину.

Крім того, ми надаємо безплатні сервіси з психологічної та юридичної допомоги. Це дуже цінно. Люди адаптуються до повсякденного життя.

З того, що вони повертають у корпоративну культуру, це швидкість прийняття рішень, стійкість, відповідальність. Це три основні риси. І вони нічого не бояться.

— А загалом ваші ветерани повернулися і залишилися? Чи, може, хтось пішов в іншу сферу?

— Люди повертаються до нас. Вони відпочивають, адаптуються, навчаються і йдуть далі — на проєкти, на роботу.

Можу додати, що в нас є програма навчання для ветеранів «IT для ветеранів». Ця програма працює вже роками. Ми маємо понад 300 реєстрацій. Ми навчаємо ветеранів та їхніх рідних професіям в IT і даємо їм можливість працевлаштуватися, зокрема і в нашій компанії. Наразі, якщо я не помиляюся, близько десяти людей уже доєдналися до команди EPAM.

Про молодь, навчання і майбутнє професії

— Ви щодня працюєте з технологіями майбутнього, але справжнє майбутнє — це діти. Як нам, на вашу думку, адаптувати освіту та умови життя, щоб теперішні підлітки бачили свій шлях саме тут, в Україні?

— Ми маємо працювати з молоддю, допомагати їхньому навчанню та заохочувати розвиватися саме в Україні.

Ми давно робимо на цьому акцент, бо розуміємо, що молодь — це наше майбутнє, наші майбутні працівники. В компанії вже понад 15 років працює EPAM Campus. Це департамент, який відповідає за співпрацю з вищими навчальними закладами або загалом навчальними закладами України, які готують технічних фахівців.

Ми облаштовуємо сучасні лабораторії, ділимося досвідом, підвищуємо кваліфікацію викладачів.

Крім того, враховуючи обставини війни, EPAM намагається допомагати вищим навчальним закладам, які зазнали руйнувань унаслідок атак російської федерації. Наприклад, ми допомагали відбудові у Львівській політехніці, Харківській, Сумській, Одеській. Тобто ми не залишаємося осторонь і не займаємося тільки освітнім процесом — ми намагаємося дати щось більше.

Про роль жінки у часи великих випробувань

— На вашу думку, чи змінила війна соціальні ролі? Чи бачите ви якусь іншу місію жінки-лідерки сьогодні у бізнесовому житті України?

— На жаль, так. Бачу, що жінки все більше заміщують чоловіків у різних сферах економіки, у різних сферах бізнесу. Вони навчаються, не бояться, рухаються вперед, перекладають на свої плечі те, що раніше лежало на плечах чоловіків.

Тобто ми бачимо зовсім нових жінок-лідерів, бачимо неочікувані галузі економіки і сфери бізнесу, у яких вони працюють. Я думаю, ситуація дуже сильно змінилася.

— Як ви думаєте, чи втримають жінки цю роль, коли закінчиться війна?

Я думаю, тут кожен буде шукати золоту середину. Хтось уже спробував свої сили і не захоче зупинятися. Це сильні жінки-лідери, які будуть крокувати далі. А хтось захоче знову стати мамою.

Про баланс між емпатією та результатом

— Ви надихаєте своєю емпатичністю, проте посада операційної директорки вимагає рішучих кроків і виконання KPI. Як вам вдається залишатися м’якою до людей, але при цьому досягати операційних результатів?

— Складне питання. Моє правило — м’якість до людей, але жорсткість до процесів. Для мене питання емпатії і результативності — не взаємовиключні. Це дві сторони однієї медалі.

Емпатія, на мій погляд, — це фундамент довіри. Якщо люди не бояться казати свої думки, якщо лідер їх чує, якщо вони знають, що їхня думка буде врахована, — це середовище довіри, у якому люди захочуть працювати на результат.

Тому — жорсткість у процесах, але м’якість до людей.

Про джерела внутрішньої сили

— Коли робочий день завершується, чи є книги, фільми або процеси, які допомагають вам відновитися?

— У кінці робочого дня дуже важливо переключити голову з режиму «робота» на режим «життя». Моя медитація — це малювання та садівництво. Це мене розвантажує, дає можливість перебудуватися, подивитися під іншим кутом на ті чи інші проблеми.

Ну і тварини, звісно. Вони надихають і відновлюють. Їхня любов, їхня довіра — це те, з чого ми можемо брати приклад.

До речі, щодо фільмів: фільм «Голда» про Голду Меїр, ізраїльську прем’єр-міністерку воєнного періоду, яка приймала тяжкі, непопулярні рішення, але при цьому залишилася людиною. Мені вона дуже імпонує, і, мабуть, ця жінка-лідер є для мене прикладом.

— На початку ви казали, що ваш внутрішній мотиватор — це віра в те, що немає нічого неможливого. Чи є якась внутрішня історія, до якої ви повертаєтесь, коли думаєте: «Це неможливо», а потім згадуєте, що колись уже було можливо?

Просто впевненість у тому, що це можливо, — це нездоровий оптимізм, як на мене. Можу навести історію з особистого життя. Мені всі казали, що неможливо власнику самостійно підготувати собаку для змагань високого рівня. Але завдяки зусиллям сьогодні мої собаки - мультичемпіони.

І те саме можна говорити про роботу. Я думаю, те, що я є операційною директоркою EPAM Україна, теж говорить про те, що немає нічого неможливого.

Про особистий маніфест

— Яку одну головну цінність ви хотіли б передати майбутньому поколінню лідерів?

— Відповідальна людяність.

Поясню чому. Коли людина займає керівну посаду, вона бачить звіти, графіки, юридичну складову — і деколи забуває бачити за процесами людину.

Зрештою, жоден бізнес-результат не може статися без людини. Тому, якщо ти хочеш побудувати історію, якою будеш пишатися, ти маєш пам’ятати, що за будь-яким процесом стоїть людина.