Пропонуємо до вашої уваги огляд цікавих судових рішень з податкових питань за I квартал 2026 року.
Ділова мета щодо страхування фінансових ризиків
Ситуація:
Податкові органи визнали безпідставним включення до складу витрат платежів за договорами страхування фінансових ризиків, посилаючись на відсутність розумної економічної причини (ділової мети) таких операцій. Компанія не погодилась із висновками, зазначивши, що страхові платежі пов’язані з її господарською діяльністю.
Позиція суду:
Суд підтримав позицію компанії з огляду на наступне:
- Страховими випадками за укладеними договорами були збитки компанії внаслідок невиконання (неналежного виконання) контрагентами своїх зобов'язань за угодами. Оскільки ці операції безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю компанії та підтверджені належними первинними документами, витрати на оплату послуг страхування є правомірними. Відтак, твердження податкових органів про те, що такі витрати позбавлені розумної економічної причини, є безпідставними.
Джерело: Постанова Верховного Суду від 13.01.2026 за справою № 904/7022/20
Оскарження донарахувань з податку на доходи нерезидента: ознаки постійного представництва
Ситуація:
Податкові органи донарахували компанії зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та штрафні санкції, вказуючи на неправомірне застосування пониженої ставки (5% замість 15%) при виплаті дивідендів на користь нерезидента-учасника компанії (Кіпр). На переконання податкових органів, нерезидент здійснював господарську діяльність в Україні через постійне представництво, аргументуючи це тим, що його представники за довіреністю брали участь у загальних зборах, приймали рішення про розподіл прибутку та укладали договір купівлі-продажу частки в компанії. Компанія оскаржила таке рішення податкових органів, наголошуючи, що були дотримані всі умови застосування пониженої ставки, діяльність представників мала виключно допоміжний характер, зводилася до реалізації корпоративних прав і не утворювала постійного представництва.
Позиція суду:
Суд підтримав позицію компанії з огляду на наступне:
- Можливість сплати податку за пониженою ставкою при виплаті дивідендів обумовлена тим, чи здійснює фактичний отримувач доходів підприємницьку діяльність через розташоване в Україні постійне представництво.
- Наявність представників за довіреністю сама по собі не свідчить про утворення постійного представництва. Висновки контролюючого органу мають ґрунтуватися на глибокому аналізі фактично вчинених дій таких представників.
- Участь у загальних зборах, підписання протоколів, прийняття рішень щодо розподілу прибутку та виплати дивідендів є формою реалізації корпоративних прав. Ці дії мають підготовчий та допоміжний характер: вони не підміняють собою господарських договорів, не містять розпорядчих функцій щодо операційної діяльності та не спрямовані на одержання доходу від провадження діяльності в Україні.
- Сам факт укладення представником одного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі не свідчить про систематичну господарську діяльність та наявність у нерезидента постійного представництва.
Джерело: Постанова Верховного Суду від 26.01.2026 за справою № 120/693/24
Капіталізація фінансових витрат: облік комісій за кредитним договором
Ситуація:
Податкові органи дійшли висновку про неправомірне віднесення компанією комісійних платежів за кредитним договором до складу поточних фінансових витрат. На думку контролюючого органу, ці витрати підлягали капіталізації, тобто мали бути включені до собівартості кваліфікаційного активу (модернізація об'єктів підприємства), на створення якого залучався кредит.
Позиція суду:
Суд підтримав позицію компанії з огляду на наступне:
- Відповідно до П(С)БО 31 «Фінансові витрати», капіталізація фінансових витрат здійснюється лише за умови, що вони безпосередньо пов’язані зі створенням кваліфікаційного активу. Тобто капіталізація можлива тоді, коли кредитні кошти були фактично отримані та безпосередньо використані для його створення.
- На момент перевірки кредитні кошти за договором ще не були фактично отримані підприємством та не використовувалися.
- Оскільки понесені компанією витрати стосувалися лише сплати комісійних платежів за самим зобов’язанням по кредиту, а не реального фінансування активу, вони не повинні були включатися до капітальних інвестицій. Компанія правомірно віднесла їх до поточних фінансових витрат.
Джерело: Постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 за справою № 560/6295/25
Визнання витрат зі сплати роялті за ліцензійним договором у складі адміністративних витрат
Ситуація:
Податкові органи донарахували компанії податкові зобов'язання з податку на прибуток, вважаючи неправомірним віднесення до адміністративних витрат сум роялті, сплачених за ліцензійним договором на використання торговельної марки. Податкові органи наполягали, що ці витрати повинні були включатися до собівартості продукції (на рахунки 23 «Виробництво» або 91 «Загальновиробничі витрати»), оскільки торговельна марка наноситься на товар. Крім того, податкові органи заперечували наявність ділової мети в операціях зі сплати роялті, посилаючись на збитковість компанії у попередні періоди та на те, що ліцензіаром є засновник / кінцевий бенефіціарний власник компанії.
Позиція суду:
Суд підтримав позицію компанії з огляду на наступне:
- Ліцензійний договір та акт приймання-передачі підтверджують реальну передачу майнових прав на знак для товарів та послуг. Надання права на використання торговельноїю маркиою не є "безперервною послугою", а є разовою господарською операцією, тоді як періодичні платежі (роялті) є винагородою за вже передане право.
- Відповідно до П(С)БО 16 "Витрати", витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відносяться до витрат періоду. Умови ліцензійного договору передбачали використання знака не лише на товарах, а й у діловій документації, рекламі, на веб-сайті, в доменних іменах тощо.
- Роялті за торговельну марку забезпечують загальну ідентифікацію та просування компанії в цілому, а не лише виготовлення конкретної продукції. Відтак, віднесення таких роялті до адміністративних витрат є правомірним та відповідає стандартам бухгалтерського обліку. Також, використання торговельної марки є інструментом маркетингової політики, спрямованим на отримання економічного ефекту в майбутньому, що є підтвердженням обґрунтованої ділової мети.
- Чинне законодавство не встановлює прямої залежності формування податкових зобов'язань лише за прибутковими операціями. Висновок контролюючого органу про обов'язковість спрямованості будь-якої операції на отримання негайного позитивного економічного ефекту є припущенням.
- Факт того, що ліцензіаром є засновник / бенефіціар, сам по собі не свідчить про фіктивність чи безтоварність операції, за умови що право інтелектуальної власності реально належить фізичній особі, є реальний договір та фактичне використання торговельної марки.
Джерело: Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 26.03.2026 за справою № 160/9292/25
Оскарження наказу про проведення документальної планової перевірки
Ситуація:
Компанія оскаржила наказ податкових органів про проведення документальної планової виїзної перевірки, стверджуючи, що на момент офіційного оприлюднення плану-графіка перевірок на 2025 рік (до 25 грудня 2024 року), інформація про її включення до цього плану була відсутня. Таким чином, на переконання компанії, це унеможливлювало призначення перевірки раніше 1 липня 2025 року згідно з вимогами Податкового кодексу України, а відтак наказ був неправомірним.
Податкові органи, у свою чергу, наполягали на правомірності включення компанії до плану-графіка на підставі виявлених критеріїв високого та середнього ступеня ризику. Серед них: низький рівень сплати податку на прибуток та ПДВ порівняно з галуззю, наявність інформації про непідтвердження реальності операцій з придбання, значне перевищення дебіторської заборгованості над кредиторською, декларування значної суми від'ємного значення ПДВ, а також використання IP-/e-mail-адреси, що застосовується багатьма платниками.
Позиція суду:
Суд підтримав позицію компанії з огляду на наступне:
- Інформаційно-аналітична довідка, надана податковими органами, містила лише цифрові показники ризиків. Однак у ній не було зазначено періоду, за який проводився аналіз діяльності підприємства, методики розрахунку ступеня ризику, а також не були надані документальні підтвердження рівнів сплати податку на прибуток та ПДВ (як у компанії, так і по відповідній галузі). Також не було доведено, до якої саме галузі віднесено позивача та які конкретні докази підтверджують використання IP-/e-mail-адреси іншими платниками.
- Відповідно до статті 77 Податкового кодексу України та Порядку № 524, включення платника до плану-графіка повинно ґрунтуватися на критеріях ризику та бути документально обґрунтованим. Податкові органи не надали повного пакета документів, що підтверджували б дотримання процедури відбору та обґрунтованість заявлених ризиків.
- Відповідно до усталеної судової практики, якщо аналітична довідка не дозволяє встановити період аналізу, методи розрахунку та джерела даних, процедура відбору платника до плану-графіка вважається порушеною, а наказ про проведення перевірки є незаконним.
Джерело: Постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 за справою № 420/14023/25
KPMG в Україні може допомогти в аналізі діяльності вашої компанії на предмет наявності податкових ризиків, а також виявлення способів їх зменшення та їх практичної реалізації. Якщо у вас будуть будь-які запитання, будь ласка, звертайтесь до нас.
