Суспільство неусвідомлених упереджень

Все має свій початок та глибинні причинно-наслідкові зв’язки. Проблема в тому, що зазвичай у нас дуже коротка пам’ять та спокуса дивитися тільки навколо себе чи своєї «бульбашки» тут і зараз, що спричиняє персональну та суспільну амнезію та сліпоту.

У цьому процесі нам значно допомагає наш мозок. Він влаштований таким чином, щоб спрощувати та робити швидкі висновки від часткового до загального. Наприклад, нам властиво думати «дивись! Ця блондинка якась не дуже розумна = всі блондинки не розумні», «ця жінка будує кар’єру, у неї немає чоловіка та дітей = жінки-одиначки – кар’єристки», «у цієї людини інвалідність = а що взяти з цієї людини?», «я вірю в сімейні цінності, я – чоловік, працюю, ти – жінка, сидиш вдома та нічого не робиш, хоча б затишок зробила б = всі інші, які не такі як я, від лукавого», «чоловіки – розумні, жінки – красиві = розумна та красива стать». Таких прикладів, стереотипізації, що постійно створює наш мозок, безліч.

До того ж сторіччями культивувалися певні суспільно прийнятні патріархальні моделі поведінки в сім’ї, невідповідність баченню більшості суворо засуджувалася, вільний доступ жінок до повноцінної освіти (не релігійно-естетичної) почав відкриватися тільки на початку XX століття. Ці фактори формували стереотипну неусвідомлену поведінку в суспільстві та бізнесі.

Ви можете сказати: “світ змінився! То все у минулому”. А чи дійсно це так? Чи змінилося мислення людей та їхні глибинні переконання? Давайте дослідимо деякі ключові питання.

В інклюзивному суспільстві відповідь було б однозначною – там, де вона себе бачить та такою, як вона себе бачить, бо місце людини не має визначатися її статтю, віком, національністю, релігійними переконаннями, сімейним статусом чи сексуальною орієнтацією. Україна та багато країн у світі далекі від такої більшості, в залежності від груп по інтересам будуть абсолютно різні відповіді.

До повномасштабного вторгнення росії в Україну можна було чути багато дискусій на предмет рівної оплати праці для жінок та чоловіків, обговорення стереотипних умовно «чоловічих» і «жіночих» професій, критеріїв просування по кар’єрі чоловіків, бо нібито вони більш структурні та прагматичні, не такі емоційні, вони можуть висловлювати свої думки голосно. Війна вносить свої корективи, і це – велике питання, який шлях обере українське суспільство: чи наддасть перевагу більшість українського суспільства патріархальній моделі «чоловік воює, жінка піклується про дітей», або суспільство піде шляхом прийняття особистого вибору людини в залежності від переконань, фізичних та психічних можливостей.

Війна вносить свої корективи, і це – велике питання, який шлях обере українське суспільство: чи наддасть перевагу більшість українського суспільства патріархальній моделі «чоловік воює, жінка піклується про дітей», або суспільство піде шляхом прийняття особистого вибору людини в залежності від переконань, фізичних та психічних можливостей.

Хочеться вірити, що українське суспільство вийде з цього складного трансформаційного шляху з повагою та прийняттям вибору українських громадян, де жінка може воювати, може займати керуючу позицію, може виховувати дітей або приймати рішення не народжувати дітей, може бути дружиною чи зовсім не одружуватися, і це буде виключно її вибір, який суспільство буде поважати та давати абсолютне вільне право вибору. Ми перестанемо принаймні на роботі обговорювати такі питання як стать кандидата, сімейний статус, наявність маленьких дітей, вік кандидатки, релігійні переконання, сексуальну орієнтацію, чи просто в щоденному особистому чи робочому житті культивувати та жартувати на ці теми, усвідомлюючи, що навіть сказане заради сміху на такі теми підкреслюють нашу неусвідомлену упередженість та принцип виключення та ізоляції.

Під час та після закінчення війни – це одна з наших потенційних суперсил. Для України різноманітність, рівність та інклюзивність – це не сучасне віяння Заходу, це птиця Фенікс, як символ перемоги над смертю та відродження. Ми матимемо суспільство з дуже різним досвідом – досвідом тих, хто захищав країну на фронті, тих, хто виїхав та повернувся, тих, хто став волонтерами, тих, хто працював та сплачував податки, тих, хто був на окупованих територіях, тих, хто отримав фізичні та психічні травми. Кожен українець та українка, кожна родина, кожна компанія матиме драматично різні сприйнятті того, що ми переживаємо та ще переживимо, і саме повага, толерантність, здібність почути та прийняти, тобто інклюзивність, різноманітність та рівність, допоможуть українському суспільству відродитися та вплести цей досвід в оновлену сильну націю.