Джерело: Агробізнес Сьогодні

Вітчизняний агропромисловий комплекс успішно розиввається, зростаючи за рахунок внутрішніх резервів та використовуючи прибутки від експорту основних видів продукції. І аналітики ринку продовжують далі говорити про великий прихований потенціал аграрного сектору країни. Український агробізнес залишається перспективним для гігантського світового ринку капіталу, використовуючи рік за роком невеликі його можливості.

Одним з авторитетних аналітиків ринку агробізнесу є Олександр Гаврилюк, партнер, керівник галузевої практики агропромислового сектору KPMG в Україні. Ми поспілкувалися нещодавно з ним стосовно ситуації у галузі та подальших перспектив її розвитку.

Пане Олександре, який профіль аграрних компаній, що найбільш часто звертаються для проведення аудиту і підготовки звітів для інвесторів?

— Діяльність нашої компанії в основному будується на стику між аграріями і банками, аграріями та інвесторами. Основним споживачем поки все ж є банки, які на підставі результатів звітів приймають рішення про фінансування агрокомпанії. Найчастіше мова йде про середні фермерські господарства, площі яких становлять від 10 тис. га. Для таких компаній вигода перевищує витрати від консультацій. Дрібний фермер — не наш профіль. Також працюємо з великими холдингами та агрокомпаніями. Наприклад, маємо досвід співпраці з Агропросперіс, Сварог Вест Груп, Агропродсервіс, АТК, Приват Агро, АПК Інвест, Астарта тощо.

Які основні тренди в агросекторі можна виділити за підсумками 2018 року?

— Відповідно до глобального звіту KPMG про тренди в агробізнесі, більшість підприємств сьогодні вважають свої позиції стабільними та інвестують у власний розвиток, збільшуючи частку інвестицій на реалізацію капітальних проектів. Загалом тренд знаходить продовження і в Україні. Ми бачимо також, що концентрація агробізнесу в нашій країні триває, а в окремих сегментах агрогалузі відсутні передумови для стагнації. Навпаки, у всіх позитивні очікування. Рік, що минає, для вітчизняних виробників видався добрим і прибутковим, багато в чому завдяки сприятливим погодним умовам. Певну схвильованість викликає хіба що те, що наближається рік виборів, а з ним і невизначеність із перспективами відкриття ринку землі вже після них, необхідністю фінансово підготуватися до такої стресової події для аграріїв. Також одними з основних викликів галузі можна назвати пошук персоналу і брак кваліфікованих кадрів, але ця проблема минулого року характерна для більшості галузей в Україні.

Багато говорять про ще про одну тенденцію — інвестиції в інновації.

— Дійсно, технологізація ринку збільшується. Але поки складно дати точну оцінку, який відсоток впровадження інновацій. Основним драйвером використання технологій стала спроба знизити операційні витрати. Ціни на продукцію агробізнесу на ринку тримаються на низькому рівні, тому підприємці намагаються знизити собівартість і підвищити продуктивність праці, знизити витрати на одиницю продукції.

Стимулює технологізацію і те, що почалося підвищення рівня заробітних плат, омолодження керівників та власників агрокомпаній. Вони все частіше живуть у містах і не хочуть щодня їздити на поля. Тому можливість моніторити процеси на планшеті або телефоні в режимі онлайн приваблює багатьох молодих аграрних менеджерів. Багато компаній йдуть у технічні рішення через високий рівень крадіжок. Так, часто стикаємося із запитами на консалтинг у боротьбі з шахрайством, причому у комплексі з залученням інших необхідних технологічних рішень.

 

Згідно зі звітом KPMG, крім кадрових ризиків, виділяють низький рівень фінансування, волатильність цін. Як аграріям навчитися працювати в цих умовах?

— З точки зору інвесторів або банків аграрний бізнес є одним із найбільш ризикованих: через його циклічність легко втратити гроші, і тому банки неохоче фінансують аграріїв, особливо, якщо у позичальника немає твердої застави. Саме з цієї причини в більшості країн цей бізнес фінансує сам власник. У нас же свої особливості. По-перше, в Україні серед керівників та власників аграрних підприємств склалася традиція, що підписання договору — це тільки початок переговорного процесу, а не 100% зобов’язання, яке слід повністю виконати. На жаль, ускладнює роботу постачальників ресурсів і трейдерів, які стикаються із невиконанням умов середньо- і довгострокових договорів із фермерами. Затримки в оплаті, невиконання умов прив’язки до валюти, зрив форвардних контрактів знижують довіру до вітчизняних контрагентів. По-друге, все ще залишається багато складнощів, пов’язаних зі стягненням застави щодо кредитів. Банкам простіше працювати з середніми і дрібними фермерами, які виявилися надійнішими, ніж великі агрохолдинги.

До кінця року в фінансовій системі країни відчувається дефіцит ліквідності, банки неохоче видають нові кредити, і факти затримки у виконанні платежів аграріями почастішали. Сподіваюся, що до моменту початку весняно-польових робіт ситуація із ліквідністю у банківській системі покращиться, і фермери зможуть отримати хоча б мінімально необхідні ресурси для підготовки до нового рекордного врожаю.

Чи спостерігається сьогодні інтерес до української аграрної галузі з боку великих міжнародних банків, наприклад JP Morgan?

— Поки його не відчувається. Все гальмується геополітичними ризиками і оцінкою перспектив інвестування у країні. Український бізнес іще не доріс до стандартів, за якими працюють ці банки. Є винятки, коли компанії з України розміщуються на західних фондових майданчиках і мають доступ до кредитних ресурсів західних банків, але їх поки мало, і таке фінансування покриває лише малу частку потреб. Думаю, спочатку повинна пройти консолідація бізнесу, що підвищить якість управління у цій галузі, перш ніж зможемо претендувати на ресурси топових західних банків в Україні. Поки ж таке фінансування надходить у країну через посередників у вигляді міжнародних постачальників ресурсів і трейдерів, які готові надавати торгове фінансування.

На початку розмови Ви згадали великі агрокомпанії, які були або знаходяться у числі ваших клієнтів. Значить, у галузі є потреба в розвитку?

— Ці компанії проходять щорічний аудит і працюють із західними банками та інвесторами. Але фінансування, яке вони отримують, в основному, спрямоване на короткострокові проекти, а не інфраструктурні. Періодично в Україну з інвестиційним інтересом приїжджають представники міжнародного бізнесу, націленого на аграрний сектор. Є також великі світові трейдери, які інвестують у власний розвиток в нашій країні. Є в Україні навіть банки, що фінансують переробні потужності. Але все це — поодинокі проекти. Про якісь масові програми мова не йде. Найчастіше, закривши дефіцит робочого капіталу за допомогою кредиту, фермери звільняють власні кошти, які спрямовують на довгостроковий розвиток.

Зараз багато говорять про те, що український бізнес має доступ до світових — європейських і американських грошей. Наскільки наші компанії взагалі намагаються відповідати вимогам західних банків, ведучи бізнес в Україні? Є якісь позитивні зміни за останні кілька років?

— Динаміка позитивна. Зростає конкуренція за землю, рентабельність зменшується, зріє реформа ринку землі. Фермери розуміють, що необхідно змінюватися. Всі усвідомлюють, що не маючи доступу до фінансового ресурсу, можна не встигнути скористатися можливістю відкриття ринку землі. Потрібно готуватися заздалегідь: провести аудит так, щоб потім можна було дуже швидко залучити фінансування.

Наскільки відкриття ринку землі може призвести великий бізнес до світових стандартів? Чи можна говорити про те, що ця реформа залучить довгі гроші і дозволить компаніям інвестувати на зовсім іншому рівні?

— Є точка зору, що це, навпаки, погіршить ведення бізнесу в Україні через проблеми дуже дрібного розпаювання землі. Може пройти багато часу перш ніж відбудеться консолідація земельних ділянок. З іншого боку, ще не ясно, чи буде відкритий ринок як для фізичних, так і для юридичних осіб. Є сегменти агробізнесу, які дуже сильно залежні від права власності на землю. Наприклад, ніхто не буде впроваджувати зрошувальні системи, поки немає гарантії, що земля буде знаходитися у володінні багато років. Для них ця реформа, безумовно, буде поштовхом. Але, в цілому, агрохолдинги не надто зацікавлені у відкритті ринку, тому що у них є маса інвестиційних проектів, у які можна більш вигідно вкласти гроші, ніж у придбання сільськогосподарських земель. Для таких компаній відкриття ринку землі тільки зменшить маржинальність бізнесу. Крім того, банки не готові фінансувати купівлю землі навіть у разі відкриття ринку. За нинішньої нормативної бази України банкам вкрай невигідно брати землю у заставу, поки що це неліквідний актив із незрозумілою вартістю. Крім того, в українській банківській системі немає фінансових ресурсів, щоб прокредитувати купівлю хоч би то значущих обсягів землі. Можливо, щось зміниться у майбутньому, але для цього має сформуватися ринок, прозорі ціни. За нашими прогнозами, на це необхідно близько п’яти років.

На українському ринку періодично відбуваються серйозні іміджеві втрати. Останнім прикладом стала «Мрія», яка зробила аудит і вийшла на ринок, а потім опинилася у кризі. Наскільки після таких інцидентів західні фінансисти взагалі захочуть працювати з українськими компаніями?

— Поки захист прав кредиторів в Україні не буде на високому рівні, ніяких кроків у бік України не робитимуть. У нашій країні не є унікальною ситуація, коли банк, навіть вигравши суд з проблемного кредиту (що теж нетривіальне завдання), після передачі процесу в руки виконавчої служби справа спускає­ться на гальмах, і ніякі активи повернути неможливо. Для західних інвесторів це виглядає дико.

Чи можуть компанії, які демонструють чесне ведення бізнесу, стати драйвером змін?

— Щоб українському бізнесу відкрити рахунок у західному банку, потрібно довести, що юридична особа прозоро веде бізнес і має гарну репутацію. Ці правила посилюються навіть у нас в країні, що стимулює бізнес переходити в публічну площину. Є думка, що якщо агрокомпанія не може продати свій бізнес за день, то вона нічого не варта. За цим принципом сьогодні прагнуть будувати бізнес все більше компаній. Багато українських власників починають усвідомлювати, що саме в цьому напрямі їх подальший шлях розвитку. І тут важливо, щоб високий ризик України не ставав перешкодою.