У 2024 році світове енергопостачання зросло на 2% завдяки збільшенню попиту на всі види енергії, до того ж, країни, що не входять до ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку – Organisation for Economic Co-operation and Development), домінували як за часткою, так і за темпами щорічного зростання. Викопні види палива продовжують бути основою енергетичної системи, складаючи 86% енергетичного балансу. Ці та інші енергетичні тенденції за 2024 рік представив Energy Institute (EI) спільно з Kearney та KPMG у 74-ому щорічному «Статистичному огляді світової енергетики 2025» (англ. – Statistical Review of World Energy).
Вісім тенденцій світової енергетики
Щорічний огляд Statistical Review of World Energy 2025 показує, що глобальна енергетика входить у період турбулентності, де переплітаються зростаючий попит, технологічні зміни та геополітичні ризики. Звіт виокремлює вісім ключових тенденцій, які формуватимуть картину світової енергетики найближчими роками.
1. Енергетично «голодний» світ
Сонячна та вітрова генерація зросли на 16% – це найшвидше зростаючі сегменти енергосистеми. Попит на енергію зростає швидше, ніж здатні забезпечити відновлювані джерела. Це ставить під загрозу кліматичні зобов’язання та змушує країни балансувати між зеленим переходом і реальністю дефіциту.
2. Реальність відновлювальної енергетики у Європі
Попри те, що в 2024 році ВДЕ покрили понад 80% приросту енергоспоживання, динаміка виявилася дуже нерівномірною між регіонами. На Китай припало 57% усіх глобальних нових потужностей, що більше, ніж у решти світу разом узятого. Ба більше, понад половина нових автомобілів, проданих у Китаї, вже є електромобілями.
У США розгортання ВДЕ зросло на 7%, значною мірою завдяки Inflation Reduction Act, але подальший прогрес може сповільнитися через політичні обмеження. У Європі ж зростання відновлюваних джерел становило лише 6%. За межами «великої четвірки» (Китай, Індія, ЄС, США) темпи ще скромніші – лише 4%.
Загалом частка невикопних джерел у глобальному енергобалансі нині становить близько 13%. Це свідчить: хоча «зелена енергія» залишається стратегічним напрямом, обмеження в інфраструктурі, політиці та економіці дедалі чіткіше гальмують її розвиток, особливо в Європі.
3. Майбутнє й електрифікація
Електрика стає головним драйвером майбутнього розвитку енергетики. Її попит зростає удвічі швидше, ніж загальне енергоспоживання, особливо завдяки масовій електрифікації Китаю.
4. Природний газ: більше, ніж перехідне паливо
Споживання газу у 2024 році досягло рекордів. Попит не спадає, що вказує на його стійке місце в енергетичній системі попри дискусії про роль «перехідного палива». Споживання газу у США та Європі у 2024 році збільшилося на 2% порівняно з 2023 роком, у Китаї – на 7%, на Близькому сході – на 3%, у решті країн світу сумарно – на 3%.
5. Нафта: пік чи плато?
США вийшли на позицію найбільшого виробника нафти й газу, зменшуючи вплив ОПЕК на ціноутворення. Гнучкість американського сланцевого видобутку дозволяє швидко реагувати на ринкові сигнали, тоді як Європа поступово знижує як споживання, так і видобуток. На тлі цього світова переробка зміщується в бік Близького Сходу та Азії, де зростає нова потужна інфраструктура. Європейські ж НПЗ скорочуються і, найімовірніше, вже не відновляться, що лише підсилює тренд до плато глобального попиту на нафту.
6. Вугілля: все ще актуально
Попри падіння частки вугілля в енергобалансі: мінус 2% в Китаї у 2024 році, мінус 7% у Європі та мінус 3% в США, абсолютний попит зростає у багатьох регіонах. Вугілля залишається фактором, що не дає остаточно закрити «стару епоху» енергетики. У часи геополітичної турбулентності країни дедалі частіше роблять ставку на енергетичний суверенітет, а не на кліматичні цілі. Тому Китай, Індія та США зберігають вугілля в енергостратегіях як інструмент безпеки й конкурентоспроможності.
7. Енергія у нових напрямках
Вторгнення Росії в Україну радикально перекроїло глобальні енергопотоки. Європа скоротила залежність від російського газу, компенсуючи нестачу постачанням із США, Близького Сходу та Норвегії, а також завдяки підвищеній енергоефективності й розвитку відновлюваних джерел. Водночас російська нафта й газ переорієнтувалися на схід, насамперед до Індії та Китаю, які отримують сировину на вигідних умовах.
Ринок продемонстрував дивовижну швидкість адаптації: скраплений природний газ (LNG) із США та Катару стабілізував постачання в Європу, тоді як Азія повернула собі традиційну роль головного енергетичного хабу. Це означає формування нової карти енергетичної геополітики, де гнучкість і диверсифікація стають ключовими активами для національної безпеки.Ціни на ключові енергетичні товари стабілізувалися після періодів шоку, проте залишаються вразливими до політичних і економічних криз.
8. Ціни на сировину: менше волатильності, більше невизначеності
На відміну від турбулентних 2022-2023 років, у 2024-му ціни на нафту й газ були відносно стабільними. Водночас поступове підвищення квот на видобуток у країнах OPEC+ створює ризик нових цінових коливань. Якщо пропозиція перевищить попит, ринки можуть зіштовхнутися зі спадом цін, навіть попри офіційні домовленості картелю. Це підкреслює: стабільність на енергетичному ринку й надалі залишатиметься умовною й крихкою.
Головний урок енергетики для 2025+ року
Світ увійшов у фазу «хаотичного» енергопереходу – процесу, який відбувається нерівномірно й непередбачувано. Зростання глобального попиту на енергію накладається на фінансові виклики та геополітичні кризи, створюючи атмосферу невизначеності. Водночас ця нестабільність відкриває нові можливості: для країн – зміцнити енергетичну безпеку, для бізнесу – знайти конкурентні ніші, для інвесторів – переосмислити ризики та точки зростання.
«Лідерам необхідно відмовитися від ілюзії лінійного прогресу та навчитися працювати з комплексністю. Стратегічні рішення мають базуватися не лише на гучних заголовках, а на реальних даних і довгострокових трендах», – зазначають автори огляду Statistical Review of World Energy 2025.
Україна входить у цей глобальний енергоперехід із власною критичною реальністю – війною та системними ударами по енергомережах. Це робить пріоритетом не лише розвиток ВДЕ й інтеграцію з європейським ринком, а й стійкість та децентралізацію генерації для збереження безперебійного енергопостачання. Водночас, розвиток корпоративних «зелених» проєктів і цифрових мереж, а також напряму акумулювання енергії може стати каталізатором економічного відновлення та сприяти розвитку України навіть у час війни