KPMG опублікувала свій перший звіт, присвячений аналізу прогресу у скороченні викидів парникових газів – Net Zero Readiness Index (NZRI). NZRI є інструментом, який порівнює прогрес 32 країн у сфері скорочення викидів парникових газів, що спричиняють зміни клімату, і оцінює їхню готовність та здатність досягти нульового рівня шкідливих викидів цих газів до 2050 року.
Net Zero в першу чергу означає скорочення викидів парникових газів, спричинених людьми, якомога ближче до нуля, при цьому решта викидів балансується еквівалентною кількістю викидів вуглецю, видалених з атмосфери. У той час, як основним парниковим газом є вуглекислий газ, що робить роботу з досягнення нульового рівня викидів вуглецю головним завданням, Індекс також враховує викиди метану й оксиду азоту.
Кожна з 32 країн аналізується в рамках NZRI за 103 показниками. Ці показники застосовуються для оцінки готовності на загальнодержавному рівні, яка включає зобов'язання країни щодо декарбонізації, її показники декарбонізації в минулому і наявність середовища, сприятливого для декарбонізації, та готовності на рівні окремих секторів, включаючи виробництво електричної та теплової енергії, транспорт, будівництво, промисловість, сільське господарство, землекористування та лісове господарство. Показники звіту, що використовуються в даній моделі, базуються на даних, опублікованих до 1 вересня 2021 року.
У рамках цього аналізу 32 країни-учасниці були поділені на дві категорії: топ-25 країн за поточним рівнем прогресу та ініціатив, що реалізуються у царині Net Zero, і сім країн, на які слід звернути увагу, де KPMG бачить значні можливості для просування зусиль щодо декарбонізації.
Ключові спостереження NZRI
Країни діють повільно щодо встановлення цільових показників Net Zero та їхього прописання в законодавстві. На 32 країни, включені до NZRI, припадає три чверті глобальних викидів. Тільки дев'ять з них, разом на які припадає близько 10% викидів, взяли на себе юридично забезпечені зобов'язання щодо Net Zero. Ще 10 країн, на які припадає 43% викидів, встановили цілі, але не впровадили правові механізми їхнього досягнення. Решта 13 країн, на які припадає 24% викидів у світі, ще не встановили цільових показників переходу до Net Zero у жодній формі.
Відсутність можливості виконання зобов'язань у рамках ініціативи Net Zero є слабким місцем в глобальних амбіціях щодо досягнення нульового рівня викидів. Аналіз KPMG показує, що можливості виконання зобов'язань у рамках ініціативи Net Zero в значній мірі відсутні в багатьох країнах, включаючи деякі країни з високим рівнем доходу. Країни, в яких зобов'язання щодо Net Zero закріплені юридично, або які дотримуються відповідної політики щодо Net Zero, демонструють кращу спроможність виконати такі зобов'язання.
Готовність на рівні держави значною мірою віддзеркалюється в готовності секторів. У більшості країн готовність до Net Zero на національному рівні віддзеркалюється в готовності у п'яти ключових секторах, а саме: виробництва електричної та теплової енергії, транспорту, будівництва, промисловості та сільського господарства, землекористування та лісового господарства.
Готовність досягнути Net Zero пов'язана з економіним добробутом. Індекс демонструє чітку кореляцію між готовністю країни досягнути Net Zero та її економічним процвітанням. Виходячи з цього, критично важливо, щоб багатші країни, які досягли прогресу у сфері декарбонізації, допомогли біднішім країнам підвищити готовність досягнути Net Zero.
Висновки KPMG
Підготовка NZRI включала в себе спілкування з широким колом спеціалістів KPMG, які працюють на міжнародному рівні, а також у кожній з 32 країн-учасниць. Наведені нижче висновки щодо глобального переходу до економіки з нульовим енергетичним балансом базуються на їхніх спостереженнях.
Цілі щодо Net Zero є лише першим кроком. Для урядів також важливо чітко сформулювати стратегії та дії, за допомогою яких вони мають намір реалізувати свої амбіції щодо Net Zero, включаючи контрольні точки та проміжні цільові показники скорочення викидів, а також механізми, що діють на всіх рівнях економіки, такі, як податки на викиди вуглецю та торгівля викидами.
Уряди повинні використовувати фінансові ринки для забезпечення виходу на Net Zero. Інвестори та банки все частіше враховують ризики зміни клімату і перехід до економіки з нульовим енергетичним балансом при ухваленні рішень у сфері інвестицій та кредитування, з наростаючим зростанням кількості фінансових продуктів, пов'язаних із змінами клімату. Уряди можуть підтримати цей процес заходами зі свого боку, такими, як встановлення цін на викиди вуглецю.
Введення вимог до компаній щодо обов'язкового звітування з питань, пов'язаних із «зеленою» економікою, допоможе прискорити перехід до Net Zero. Обов'язковість таких розкриттів, як це зробили у Великобританії та Новій Зеландії, прискорює доступність даних, на які покладаються інвестори та кредитори при ухваленні рішень з інвестування та кредитування «зеленої» економіки.
Потужна політична синергія і співпраця на всіх рівнях. Політика Європейського Союзу показала, як наднаціональна синергія може сприяти декарбонізації в різних юрисдикціях. Проте дії багатьох країн на національному та наднаціональному рівнях залишаються неузгодженими, у той час як влада регіонів і міст часто демонструє більшу гнучкість, ніж центральний уряд.
Розвиток державної підтримки заходів у сфері пом'якшення наслідків зміни клімату має бути зоною головної уваги для урядів. Підтримка заходів у сфері пом'якшення наслідків зміни клімату зростає, але опозиція ним також залишається. Влада повинна чітко роз'яснювати громадянам інші переваги своєї політики, уникати несправедливих негативних наслідків для споживачів з низьким і середнім рівнем доходів та підтримувати працівників у секторах з високим рівнем викидів парникових газів.
Постійна геополітична напруженість потенційно може перетворити ініціативу Net Zero на арену конкуренції, а не співпраці у сфері пом'якшення наслідків зміни клімату. Одним з проявів конфлікту між учасниками кампанії та тими, хто прагне захистити активи з високим рівнем викидів парникових газів та пов'язані з ними робочі місця, стане глобальна реакція на запропонований Європейським Союзом механізм коригування граничних викидів вуглецю.