Як змінюється концепція інфраструктури

Джерело: mind.ua

Територіалізм, інфляція, стійкість, цифрова трансформація, збої в ланцюжках поставок – виклики, з якими стикається людство цього року поза межами України. Повномасштабна війна в Україні вивела в країні на перший план питання підтримки інфраструктури в країні – захисту та підтримки працездатності тих об’єктів, які не постраждали від війни, та відбудови тих, які були зруйновані. За підрахунками KSE, станом на грудень 2022 року загальна сума прямих задокументованих збитків, завданих інфраструктурі України через повномасштабне вторгнення розпочате росією 24 лютого 2022 року, оцінюється у $35,6 млрд (за вартістю заміщення).

Це означає, що відбудова інфраструктури в Україні неминуча, а це означає, що її треба буде відновлювати з урахуванням актуальних тенденцій та сучасних технологій. Україна буде відбудовуватись за принципом Build Back Better – не відновлювати старе, а будувати за новими правилами і в тих об’ємах, які необхідні, виходячи із нових реалій.

KPMG щороку випускає звіт «Нові тенденції в інфраструктурі», який має на меті допомогти учасникам галузі інфраструктури, урядам і особам, які приймають рішення, по-іншому подумати про виклики та можливості, з якими зіткнувся сектор інфраструктури цього року.

Представляю вашій увазі стислий  огляд десяти трендів, які пануватимуть у світі у 2023 та на які варто зважати під час відновлення України.

Повномасштабна війна в Україні та інші численні геополітичні конфлікти у світі показали, що основи глобалізації, до якої світ йшов після Другої Світової війни, стають крихкими – геополітичний консенсус слабшає, з’являються численні точки розлому та породжується нестабільність.

Інфраструктура — одне з небагатьох місць, де, як ми сподіваємося, ще можна знайти консенсус. Усі погоджуються з необхідністю нової та вдосконаленої інфраструктури. Інфраструктура відчутна для громадян. У світі, в якому довіра руйнується, інфраструктура може бути тканиною, яка з’єднує людей з урядом. Великий ризик для 2023 року полягає в тому, що вся ця складність і невизначеність може сповільнити темп прийняття рішень. Порада учасникам галузі інфраструктури полягає в тому, щоб враховувати геополітичні питання та безпеку ланцюга поставок у своєму порядку денному. У світі, яким керують нестабільні тимчасові альянси, обізнаність та гнучкість можуть зіграти ключову роль. 

На кліматичному саміті COP27, який відбувся в Єгипті у 2022 році учасники мовчки визнали, що мета зниження глобальної температури на 1,5 градусів Цельсія, недосяжна. Але це не означає, що боротьба зі зміною клімату завершена. Скоріше, це означає, що тепер нам потрібно боротися ще більше.

Очікується, що всі це розуміють та зроблять серйозні кроки, щоб перейти від розмов до дій. Велика частина цієї роботи ляже на плечі енергетичного та інфраструктурного секторів. Хитрість полягатиме в тому, щоб знайти підходи, які допоможуть швидко вирішити трилему безпеки, доступності та стійкості. Також очікується значне зрушення в інвестиціях у напрямі дослідження екологічно чистого палива, зменшення викидів вуглецю та енергоефективності.

Проблема в тому, що світові уряди, проголошуючи високі цілі та відвідуючи резонансні конференції, дуже повільно діють. Простіше кажучи, пошук досконалості стає ворогом прогресу.

Урядам і інфраструктурним гравцям у світі слід залишити старі уявлення позаду і врахувати принципи сталого розвитку у прийнятті рішень вже зараз. Модернізація з використанням старого мислення буде дорожчою, менш ефективною та більш руйнівною.

Це також стосується питань відновлення України – країна має відбудовуватись за принципом Build Back Better – не відновлювати старе, а будувати за новими правилами.

Індустріальна епоха закінчилася. Настав час індивідуальних рішень для споживачів, у тому числі – для споживачів інфраструктури. Епоха масової кастомізації та персоналізації – це індивідуальні рішення для користувача інфраструктури, а для цього потрібний значний розвиток цифрових рішень, нові моделі бізнесу та послуг.

Очікується, що учасники ринку інфраструктури та уряди почнуть більше зосереджуватися на тому, що вони забезпечують, а не на тому, як вони це роблять. Замість надання послуг вони можуть зосередитися на досягненні результатів. Замість того, щоб збільшувати ємність, вони можуть зосередитися на додаткових послугах. Замість того, щоб будувати універсальні послуги, вони можуть почати думати про те, як створити індивідуальні моделі, які допоможуть задовольнити потреби сучасних громадян різного віку – від молодих представників покоління Z до дорослих громадян, які звикли до традиційних підходів.

Тривала фінансова нестабільність, яка почалась за часів пандемії COVID-19, ускладнилась геополітичними кризами, зокрема війною в Україні.

Що зараз хвилює власників інфраструктури та інвесторів, так це те, що найчастіше ціновий ризик у сучасних контрактах лягає на плечі підрядників. Протягом багатьох років витрати залишалися досить стабільними, а ціновий ризик загалом вважався симптомом поганого управління витратами. Сьогодні лише деякі підрядники розуміють, як правильно врахувати інфляцію цін і нестабільність витрат у своїх контрактах. Зростання споживчих цін у США не перевищувало 4% відсотки понад 30 років, що означає, що вони не мають реального досвіду вирішення цієї проблеми.

Упродовж 2023 року ми очікуємо, що власники та інвестори почнуть переосмислювати, хто насправді має нести ризик вартості та інфляції. Міцна довіра та співпраця між державним і приватним секторами, власниками та підрядниками, розробниками та операторами, а також покупцями та постачальниками стануть ключовими. Водночас, підрядникам і розробникам може знадобитися почати перебудову своїх стратегічних функцій закупівель, зосередившись на дисципліні цін і витрат. 

Ніхто не заперечує, що цифрова трансформація може принести величезні потенційні переваги власникам інфраструктури, операторам і користувачам. Тож чому потрібно так багато часу, щоб інфраструктуру повністю «цифровізувати»?

Частково проблема полягає в тому, що інфраструктуру забудованих територій важко цифровізувати. Якість даних часто є проблемою. Або у багатьох випадках можливість оптимізувати існуючі активи обмежена нормативними вимогами, які були накладені під час планування та проєктування активу. Однак багато власників забудованих територій все ще знаходять можливості значно покращити управління своїми активами за допомогою ефективного використання інструментів аналізу даних і впровадження нових технологій, таких як інтелектуальні лічильники з технологією інтернету речей (IoT), системи прогнозованого обслуговування (predictive maintenance) та інструменти оптимізації.

Цифрові технології мають бути вбудовані в кожен аспект і фазу розвитку інфраструктури – від проєктування та планування до експлуатації та остаточного закриття проєкту.

Велике питання полягає в тому, чи готові власники інфраструктури, закупівельні органи, інвестори та оператори платити за це, і чи можуть вони запропонувати належні стимули для заохочення цифровізації. Наступне велике питання полягає в тому, чи матимуть вони відповідні навички та досвід, щоб використати свої цифрові можливості для знаходження інсайтів та створення цінності.

Очікується, що підрядники і девелопери зазнають певного тиску з боку клієнтів щодо пришвидшення темпів цифровізації. Проте прогрес, швидше за все, залишатиметься повільнішим, ніж усі сподіваються. Знайти  способи пришвидшити його – ось,  що є ключовим.

Пандемія остаточно змінила традиційний уклад життя громадян – на зміну традиційним звичкам прийшли гібридний формат роботи, електронна комерція, віртуальний доступ до послуг, принцип спільної економіки.

Кожне місто та населення є унікальними. Тому кожному уряду потрібно буде створити бачення свого міста, яке відповідає нормам і звичаям їх власного суспільства. Імовірно, виникнуть, процвітатимуть і мирно співіснуватимуть радикально різні концепції. Політики повинні мати можливість втілити ці очікування та вимоги в дизайні своїх міст, особливо коли йдеться про житло, транспорт і комерційну інфраструктуру. Кожне місто та суспільство розвиватимуться відповідно до своїх унікальних атрибутів. Універсального рецепту не буде, буде нескінченна кількість шляхів адаптації. Для приватного сектора можуть бути величезні можливості відігравати ключову роль запуску економічних двигунів, якими є міста.

Очікується, що міські, регіональні та національні уряди почнуть брати участь у дебатах про те, яку цінність можуть принести міста. Для України це не менш нагально, адже міста будуть відновлюватись відповідно до вимог та звичок населення, що можуть змінитись, але знову ж таки з урахуванням підходу Building Back Better, а приватні інвестори, як українські, так і закордонні, відіграватимуть важливу роль.

Уряди продовжують мати великі амбіції щодо боротьби зі зміною клімату. Але вони також знають, що ціна необхідних структурних змін, ймовірно, буде величезною. Не дивно, що уряди шукають інституційних інвесторів, які будуть фінансувати капіталомісткі проєкти. Інституційні інвестори управляють активами вартістю близько 100 млрд. дол США – більше ніж річний ВВП усіх країн разом. Отже фінансового потенціалу більш ніж достатньо, щоб активно впливати на питання зміни кліматі.

І, насправді, деякі компанії з управління активами вже зробили заяви, що підвищуватимуть вартість капіталу для проєктів, які не мають складової декарбонізації. Інші – що не будуть інвестувати в проєкти з видобутку викопного палива. Буде це мати значний вплив на ринок чи ні – це все ще відкрите питання, виходячи з реалій енергетичної безпеки та зростаючої вартості енергії.

Упродовж наступного року ми можемо очікувати, що інституційним інвесторам та урядам стане набагато комфортніше дозволяти силі капіталу впливати на зміну клімату. Це може бути викликано як прийняттям глобальних стандартів (наприклад тими, які розробляють Climate Change Task Force та International Sustainability Standards Board, або активним тиском з боку громадян і урядів щодо кліматичної повістки.

Протягом довгого часу мантрою побудови ланцюжків постачання було – найменше витрат, найменше запасів, що мінімізувало залучення робочого капіталу в процес.

Все почалось з пандемії COVID-19, а потім росія вторглася в Україну. У глобальних торгових угодах почали з'являтися тріщини. І компанії намагалися забезпечити себе джерелами постачання, створити більші запаси та резерви. Інвестиції в «дружні» ринки та постачальників стали єдиним розумним рішенням.

Йдеться не лише про забезпечення власних ланцюгів поставок. Зараз це також стосується забезпеченням власною інфраструктурою. Уряди все частіше визнають, що їхні активи можуть бути вразливими до ненадійного постачання. Крім того, вони докладають великих зусиль, допомагаючи власникам інфраструктури вирішити, звідки вони можуть отримати елементи побудови інфраструктури та з ким вони можуть працювати для її експлуатації.

За очікуваннями, учасники інфраструктурної галузі почнуть переробляти свої ланцюжки поставок у більш динамічні з урахуванням принципів безпеки та геополітичних ризиків.

Інфраструктурні активи дорогі. І вони створені на десятиліття. Отже, очевидне небажання відмовлятися від них. Проте потреби та очікування суспільства змінилися. Зміна клімату внесла свої корективи на багатьох ринках. А технологічні зміни підвищили ризик старіння традиційних моделей та підходів.

Люди не люблять відмовлятися від старих речей та опановувати нове. Яскравим прикладом є опанування електромобілів. Але є питання – чи всім нам все ще потрібен автомобіль, щоб пересуватися? Дороги, заправні станції, транспортні технології та інновації змушують нас чіплятися за автомобілі. Навіть, якщо завтра люди опанують нові підходи до життя, нам все одно доведеться боротися з горою покинутих активів – наприклад, що робити з вугільною станцією, яка більше не відповідає очікуванням сталого розвитку?

Очікується, що відповідальні за проєктування інфраструктури та інвестори почнуть більш креативно думати про проблеми, з якими вони стикаються, і результати, яких вони сподіваються досягти. Власники інфраструктури та інвестори мають бути готовими відмовитись від старих активів заради кращого та зручнішого майбутнього. 

Що таке інфраструктура насправді? Раніше це було досить легко ідентифікувати. Інфраструктура — це те, що створили уряди, щоб задовольняти потреби громадян і політичні порядки денні. Сьогодні це поняття не є таким однозначним. Інфраструктура більше не є компетенцією лише уряду.

Наприклад, зараз представники традиційної енергетики вважають себе учасниками ринку нових технологій, мобільності, енергетики та інфраструктури. Великі технологічні компанії позиціонують себе як постачальників технологічних рішень та послуг.

Сьогодні ми спостерігаємо, як інвестори, оператори та власники інфраструктури співпрацюють, будують нові партнерства та екосистеми, спільно працюють над чіткими результатами та сценаріями використання.

Поява альянсів, зміна очікувань ланцюга постачання, зростання економічної невизначеності, геополітичні ризики, невирішені питання щодо існуючих активів, оцифрування та перехід до епохи масової кастомізації можуть стати комбінацією, необхідною для побудови нового підходу та інфраструктури майбутнього.

Очевидно, що традиційне визначення концепції інфраструктури змінюється. Уряди більше не є єдиними власниками та будівниками інфраструктури, а це матиме наслідки для всіх гравців сектору – держави, бізнесу, суспільства та інвесторів.