Податкові спори 2020 року ТОП-5 цікавих рішень у податкових спорах 2020 року

Джерело: ЮРЛІГА

Розсилаєте запрошення на заходи? А податкова вважає їх безоплатною послугою.

Бізнес-реалії часто зумовлюють необхідність використовувати різноманітні маркетингові інструменти: як традиційну рекламу, так і розіграші, безоплатні роздачі продукції чи рекламних брошур, флаєрів і т.д. В свою чергу, податкові органи останнім часом почали звертати особливу увагу на товари та послуги, що надаються безоплатно, а висновки перевірок щодо податкових наслідків таких операцій інколи бувають неоднозначними.

Зокрема, за обставинами однієї із судових справ організатор концерту, поряд із продажем квитків, також надсилав особам, залученим до підготовки концерту, безоплатні запрошення на захід. Вважаючи такі запрошення безкоштовно наданою послугою, податковий орган прийшов до висновку про заниження платником податкових зобов'язань з ПДВ. Податковий орган, а також суди першої та апеляційної інстанції, виходили з того, що передача запрошення на концерт призводить до отримання запрошеною особою нематеріального блага у вигляді можливості доступу на такий захід, тобто є послугою.

Верховний Суд, аналізуючи дану справу, прийшов до таких висновків:

1. Суди фактично ототожнили поняття «запрошення» та «квиток» та дійшли висновку, що реалізацію (передачу) виданих платником запрошень слід вважати безоплатним наданням послуг.
2. У певних випадках запрошення на захід (зокрема, концерт) дійсно слід вважати формою квитка, який не передбачає компенсації, оскільки метою видачі такого запрошення є саме безоплатне надання певної послуги. Разом з тим, у деяких випадках запрошення надаються задля забезпечення іншої мети (зокрема, для участі у з'їзді, конференції, зборах тощо), яка може взагалі не передбачати надання суб`єктами господарювання певних послуг один одному.
3. Судам слід враховувати, що превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми), як один із принципів бухгалтерського обліку, пронизує і податковий облік.
4. У межах цієї справи судами попередніх інстанцій не було з`ясовано, чи були реалізовані (надані) запрошення з метою забезпечення власної господарської діяльності з організації концертних заходів (зокрема, висвітлення в медіа, забезпечення безпеки тощо), чи з метою саме надання послуги з перегляду концерту.

В результаті, Верховний Суд направив дану справу на новий розгляд для з'ясування, якою все-таки була мета платника при розсиланні запрошень на захід.

Детальніше в Постанові Верховного Суду від 03.02.2020 р. у справі №826/7356/18.

Податкові повідомлення-рішення є публічною інформацією і контролюючий орган зобов'язаний їх надавати на запит платника податків

Платник податків звернувся із заявою про надання ППР за результатами податкової перевірки. У відповідь податковий орган відмовив у наданні копій запитуваних ППР з тієї підстави, що винесені податкові повідомлення-рішення (далі - «ППР») направлялись позивачу засобами поштового зв`язку, однак, у зв`язку з відмовою їх отримати, були повернуті.

Платник, звертаючись до суду, просив визнати протиправною бездіяльність відповідача у наданні податкових повідомлень-рішень на заяву позивача та зобов`язати відповідача надати копії податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту податкової перевірки. Суд першої та апеляційної інстанції задовольнили вимоги платника податків. Податковий орган звернувся із касаційною скаргою до Верховного суду.

Позиція податкового органу базувалася на тому, що не міг надати на запит платника податків ППР, оскільки вони не є публічною інформацією, а є актом індивідуальної дії, документом, який спричиняє певні правові наслідки для конкретного платника, а не є просто інформацією. Тому, на думку податкового органу, застосування ЗУ «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації» до спірних правовідносин є неправомірним.

Аналізуючи положення ЗУ «Про доступ до публічною інформації», Верховний Суд дійшов висновку, що визначальною ознакою для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходилася у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Верховний Суд підтримав висновки судів попередніх інстанцій, що податковий орган, створюючи, в процесі виконання ним своїх обов`язків, інформацію, у вигляді ППР, зобов`язаний надавати доступ до неї, включно і шляхом надання даних документів на запит платника податків.

Верховний Суд вказав, що не заслуговують на увагу доводи податкового органу щодо непередбаченості нормами Податкового кодексу України повторної видачі платникам ППР, оскільки вказане не спростовує обов`язку контролюючого органу у наданні їх на запит позивача у відповідності до приписів ЗУ «Про доступ до публічної інформації». Касаційну скаргу податкового органу залишено без задоволення.

Детальніше: у Постанові Верховного Суду від 29.01.2020 р. у справі №818/1221/17 (адміністративне провадження №К/9901/24455/18)

Відсутність (недостатність) коштів на сплату судового збору не є поважною причиною пропуску строку на оскарження судового рішення

У більшості випадків податкові органи, програвши судове провадження, - оскаржують негативне рішення до суду наступної інстанції (апеляції або касації). Як правило, податкові органи не сплачують судовий збір через відсутність коштів і вважають цю обставину поважною причиною пропуску процесуальних строків.

Верховний Суд не погоджується із такою позицією податкових органів, аргументуючи наступним:

1. Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
2. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
3. Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів тощо. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.
4. Жодних належних та допустимих доказів того, що підстави на які посилається відповідач не є об`єктивно непереборними обставинами, такими, що не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення не надано.
5. Враховуючи викладене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.

Детальніше - у Постанові Верховного Суду від 18.02.2020 р. у справі № 0440/6283/18. Аналогічні висновки містяться у Постанові Верховного Суду від 25.02.2020р. у справі № 810/2549/18 та Постанові Верховного Суду від 10.04.2020 р. у справі № 826/4431/16 та ін.

Технічна помилка при сплаті податків та зборів не може бути підставою для застосування штрафу

Як показує практика, представники бізнесу часом допускають технічні помилки при сплаті податкових зобов'язань у реквізитах рахунку відповідного бюджету або коді бюджетної класифікації. Такі помилки податковий орган класифікує як несплату податків та зборів у встановлений Податковим кодексом України строк, що має наслідком застосування до платника податків штрафних санкцій.

Чи погоджуються суди з позицією податкового органу?

Верховний Суд проаналізував правомірність застосування до платника податків штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску та зробив наступні висновки:

1. Штрафні санкції застосовуються тільки у разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску, а не у випадку помилкової сплати сум єдиного внеску на неправильний рахунок.
2. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми зобов`язання до державного бюджету має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова.
3. Дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми зобов`язання, не можуть слугувати підставою для застосування штрафів.

Логіка аргументації зазначеного судового рішення зводиться до того, що платник податків здійснив дію - перерахував до відповідного бюджету узгоджену суму грошового зобов'язання. Попри технічну помилку в реквізитах рахунку, таке перерахування не призвело до втрат бюджету. Відповідно, в діях платника податків відсутня об'єктивна сторона складу податкового правопорушення.

Детальніше у Постанові Верховного суду від 10.04.2020 р. у справі № 821/844/17.

Відсутність підписів податкової в Акті - підстава для скасування ППР?

Податкові органи, зобов'язані чітко дотримуватися законодавства не тільки під час проведення перевірок, а й під час оформлення результатів таких перевірок. Відповідно до ст. 86 Податкового кодексу України (далі - «ПК України»), результати перевірок оформлюються у формі акту, у випадку встановлення порушень, або довідки (якщо такі порушення відсутні). Обидва документи повинні бути підписаними посадовими особами податкового органу та платника податків. Однак, чи може слугувати не підписаний посадовими особами податкового органу акт перевірки підставою для прийняття ППР?

Відповідь на дане питання можна знайти у Постанові Верховного Суду від 05.03.2020 р. у справі № 826/16217/17:

1. Оформлення результатів документальних перевірок платників податків регулюється Порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 727 від 20.08.2015 р. (далі - «Порядок № 727»), відповідно до якого акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється в контролюючому органі протягом 5 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку.
2. Відповідно до ДСТУ 4163-2003, акти органів державної влади повинні містити підпис посадових осіб, які його склали. При цьому ДСТУ 2732:2004 встановлено, що підпис службового документа, в тому числі акту, - реквізит службового документа, який свідчить про відповідальність особи за його зміст та є єдиним чи одним із реквізитів, що надають документові юридичної сили.
3. Враховуючи наведене, підписання Акту перевірки посадовими особами контролюючого органу, які були зазначені у вступній частині акту та проводили перевірку дотримання вимог податкового законодавства, є основною умовою дійсності такого акту.
4. Отже, відсутність підписів посадових осіб контролюючого органу у Акті перевірки, які її проводили, робить такий акт нечинним, а тому останній не може слугувати підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень та є недопустимим доказом.

Детальніше у Постанові Верховного Суду від 05.03.2020 р. у справі № 826/16217/17. Аналогічні висновки містяться у Постанові Верховного Суду від 03.12.2019 р. у справі № 1440/1965/18.