Світ рухається не презентаціями, а місцями і спільнотами, які народжують ідеї, що змінюють реальність. Київський авіаційний інститут (КАІ) вже сьогодні впроваджує нові підходи до науки і освіти, запускаючи не просто науковий парк, а створюючи унікальну платформу для співпраці бізнесу, науки і держави. Це має шанс перезапустити саму логіку інновацій в Україні.
В рамках KPMG Review Magazine, Ірина Антонова, менеджерка напряму стратегії та операційних покращень KPMG в Україні, поговорила з тими, хто розбудовує цю систему: Ксенією Семеновою, виконуючою обов'язки президента Київського авіаційного інституту, та Юрієм Власюком, директором Управління інноваційного розвитку КАІ, про те, як формуються прориви і чому в 2025 році важливо думати не про окремі розробки, а про цілу екосистему.
— Ксеніє, скажіть, будь ласка, як би ви описали ідею наукового парку людині, яка ніколи не чула про таку ініціативу?
Ксенія Семенова: — Це таке місце, середовище, де можна свою інноваційну ідею перетворити в продукт чи в розробку, що буде приносити кошти.
— Юрію, з чого все почалося? Що стало тим першим кроком для запуску проєкту наукового парку саме КАІ?
Юрій Власюк: — Університет став частиною реформи Міністерства освіти, і невід'ємною частиною цієї реформи є комерціалізація, а також залучення існуючих наукових розробок і проєктів, щоб вони виходили на ринок, і ми могли починати користуватися тим, що наука вже розробила.
— Авіаційний інститут наразі активно змінюється і впроваджує багато нових підходів до науки. Скажіть, будь ласка, що це означає для студентів і викладачів, адже в рамках наукового парку ви створюєте не просто платформу, а формуєте нові напрямки, за якими розвиватиметься наука в університеті?
Ксенія Семенова: — Я зроблю крок назад, відповідаючи на це питання. Що зараз відбувається з авіаційним університетом? Ми змінюємо, по суті, філософію існування державного університету. Університети в Україні — це бюджетні установи: держава виділяє певну суму фінансування, і завдання університету — максимально ефективно ці гроші розподілити. Ми ж стали державним підприємством із корпоративною системою управління, з корпоративною наглядовою радою, виконавчим директором і директорами за напрямками. У нас запроваджена відповідна система фінансового планування, звітності та набір послуг, які ми можемо надавати. Тому наше головне питання тепер — як залучати фінансування, як заробити гроші, а не просто як їх витратити. Це зовсім інша філософія.
Науковий парк — це частина цієї нової філософії. Освіта студентів також стає більш орієнтованою на підприємництво і реальні потреби ринку. Ми активно співпрацюємо з бізнесом, з приватними компаніями. Освітні програми ми переписуємо разом з нашими партнерами. Запускаємо короткі курси спільно з бізнесом. Якщо компанії потрібно швидко навчити людей конкретним навичкам, ми готові організувати як тижневі курси, так і річні програми. Якщо бізнесу потрібні наукові розробки, тестування обладнання чи створення нових винаходів під їхні конкретні задачі — ми теж готові це робити. Швидкість реагування на запити ринку — це те, що ми пропонуємо. Але при цьому університет має зберігати фундаментальну освіту і глибину підготовки студентів. Не просто «швидко щось зліпити», а подумати, як зробити краще, оптимізувати рішення, знайти інженерний підхід до проблеми.
Це впливає і на освітні програми. З наступного навчального року у студентів з'явиться обов'язковий компонент — робота в лабораторії. Протягом бакалаврату чи магістратури вони зможуть вибрати лабораторію, де працюватимуть, незалежно від того, чи це технічна чи гуманітарна спеціальність. Також у студентів буде можливість обрати майнор — додатковий курс на вибір. Це можуть бути курси з підприємництва, основ управління стартапами, технічного менеджменту, продуктових розробок. Після закінчення університету студенти зможуть не лише шукати роботу, але й створювати власні стартапи, запускати власне виробництво. А навіть якщо вони не підуть цим шляхом, то з такими навичками їх охоче візьмуть на роботу в міжнародні компанії разом з командою.
— Якщо говорити саме про науковий парк, то участь студентів у його діяльності — це більше схоже на практику чи це вже справжні проєкти, які мають реальний вплив на ринок?
Ксенія Семенова: — Це про справжні проєкти, які мають реальний вплив на ринок, адже ніхто не буде створювати для студентів імітацію наукового парку чи вигадувати фейкові проєкти для навчання. Для чого це, якщо є реальні проєкти? Звісно, студенти мають бути залучені і до наукової роботи, і до технічних завдань, які виникають у науковому парку, а також до тих сервісів, які він надає.
— Ми знаємо, що ваш науковий парк об'єднує багато різних сфер — від БПЛА і кібербезпеки до біотехнологій. Скажіть, будь ласка, як ви обирали ці напрямки? Це реакція на попит і запити ринку чи ваш стратегічний фокус у науковій роботі університету?
Юрій Власюк: — Перш за все, ми виходили з того, хто ми є — авіаційний інститут, а це означає, що наша основна спеціалізація пов'язана з авіацією та польотами. Ми маємо значний попит від партнерів на сервіси, розрахунки і R&D у цій сфері. Ми також оцінили, які наукові колективи та групи вже активно працюють у нас, хто зможе реалізувати ці проєкти. На основі цих груп, які залишалися активними на момент початку реформи, а також тих, кого ми запросили для підсилення наших напрямків, ми будуємо сервіси наукового парку.
— Наукові парки, як елемент інноваційної екосистеми, не є новим явищем. Чим науковий парк КАІ буде відрізнятися від інших наукових і техно-індустріальних парків, які вже існують як в Україні, так і за її межами?
Ксенія Семенова: — Ми хочемо збудувати систему, яка дійсно працює. Зараз наукові парки фактично не працюють, оскільки той дохід, який вони принесли в бюджет за минулий рік, — це мільйони гривень, тобто практично нічого, якщо говорити про масштаби держави і кількість наукових парків, що вже існують.
Але тут не все залежить лише від нас. Зараз є ініціатива реформи в цьому секторі. Міністерство освіти і науки пропонує зміни до закону про наукові парки, і ці зміни дуже важливі, бо без них нічого не зрушиться з місця. Вони передбачають, що університет зможе мати менше ніж 50% у частці як засновник наукового парку. Також університети отримають право передавати інтелектуальну власність.
Це ключовий момент, адже сенс венчурного капіталу і всієї цієї економічної сфери полягає в тому, що ти розвиваєш стартап, залучаєш інвестиції на різних етапах, і в якийсь момент розділяєш частку власності у стартапі, щоб потім його продати. Якщо закон заборонятиме передавати інтелектуальну власність, то в чому тоді сенс? Адже вся ідея інноваційного продукту — саме в інтелектуальній власності, а не в людях, які працюють, не в будівлях, що орендуються, і не в лабораторному обладнанні, яке знаходиться на балансі. Тому держава повинна дозволити університетам це робити, і саме це зараз блокує нормальне функціонування наукових парків як господарських установ.
Ми рухаємося паралельно з державою, готуємо всі необхідні документи для реєстрації спін-офів, договорів про розподіл дивідендів, прав на інтелектуальну власність тощо. Це для того, щоб як тільки закон буде прийнято, ми могли одразу почати працювати за моделлю, яка вже успішно функціонує в Європі та Сполучених Штатах.
— Правовий режим Science City (SC) — це саме та ініціатива, про яку ви щойно говорили. Можна розглядати її як аналог американських реформ 80-х років, включно із федеральним законом про трансфер технологій (Technology Transfer Act), який свого часу став поштовхом для комерціалізації наукових розробок у США. Як ви вважаєте, чи справді ці інструменти зможуть так само зрушити підхід до комерціалізації розробок в Україні і наблизити бізнес до науки в наших умовах?
Ксенія Семенова: — Так, точно можуть. Це саме те, що зараз дуже стримує розвиток українських стартапів. Насправді, проблема не тільки в інтелектуальній власності. На початкових етапах, коли стартап лише створює прототип і розробляє перший продукт, ще можна працювати в межах української юрисдикції. Але як тільки справа доходить до великих інвестицій, інвестори вимагають, щоб компанії реєструвалися в Євросоюзі або США. Чому? Тому що там існує захист інтелектуальної власності, прозора судова система і чіткі механізми захисту інтересів приватних інвесторів. Без цього залучення серйозних інвестицій неможливе.
Звісно, Україні потрібна не лише реформа Science City. Потрібна також глибока судова реформа, реформа системи захисту приватної власності і створення умов для захисту інтелектуальних прав. Такі реформи важко просуваються, але вони критично важливі для створення конкурентного середовища для стартапів.
Щодо Science City, я вважаю, що це проривний крок. Він дозволить науковим паркам стати реальними гравцями на ринку інновацій, а не просто формальними структурами. Наприклад, ми бачимо, як добре спрацювала ініціатива Diia City для IT-галузі — податкове навантаження зменшилося, але загальні надходження до бюджету зросли завдяки тому, що бізнес вийшов із тіні. Так само Science City може стати дієвим інструментом для наукових парків, створивши сприятливі умови для розвитку технологічних стартапів і R&D проєктів.
— Давайте поговоримо про людей у науці. Зараз багато чуємо про те, що талановиті науковці залишають державні установи через ускладнену бюрократизацію, високі податки і відсутність гнучкості. Чи може режим Science City науковим паркам стати інструментом для утримання таких спеціалістів у державній науці? Юрію, можливо, ви прокоментуєте?
Юрій Власюк: — Приватний бізнес не може взяти на себе всі функції, які повинна виконувати наука. Є напрями, що включають складні експерименти, які компанії не можуть собі дозволити проводити самостійно або утримувати відповідні колективи. Тому в інтересах бізнесу підтримувати наукові парки, працювати в тісному контакті з університетами, розміщувати замовлення, допомагати у підготовці фахівців для вирішення своїх практичних завдань, підсилювати матеріальну базу лабораторій сучасним вимірювальним обладнанням і надавати реальні кейси. Це особливо важливо зараз, коли ситуація змінюється дуже швидко, що дає нам значні переваги.
Крім того, в університетах активно розвиваються напрями, як-от електроніка та аерокосмічні технології (Aerospace), що також створює попит з боку бізнесу. Проте реалізація таких проектів повністю в межах приватного сектору часто неможлива. До того ж, є фундаментальна наука та державні замовлення на дослідження, які відіграють важливу роль у розвитку технологій, що згодом використовуються бізнесом у процесі трансферу технологій.
— Тож, ми говоримо про справжню синергію бізнесу і науки. Якщо зосередитися на науковому парку, то як ця співпраця реалізується на практиці у вашій моделі? Які конкретні можливості ви пропонуєте компаніям, які планують стати резидентами або співзасновниками наукового парку?
Ксенія Семенова: — Є декілька типів взаємодії з науковим парком. Почнемо з найпростішого — це сервіси. Наприклад, лабораторії, які надають послуги, такі як аеродинамічні випробування, аеродинамічне моделювання, створення цифрових моделей літальних апаратів, термобарокамери, комп'ютерне моделювання процесів, необхідних для бізнесу. Це перший рівень співпраці, який здається найпростішим.
Більш складний рівень — це замовлення R&D розробок. Тут важче визначити вартість, час та ресурси, необхідні для виконання таких проектів. Проте компанії, які прагнуть серйозно розвивати свої продукти, готові на це йти. Це може включати як окремі замовлення, так і партнерство у формі співзасновництва наукового парку. Така модель передбачає стратегічну співпрацю: не просто розробка одного продукту, а створення цілих лінійок, робота в кількох напрямках та системне планування розвитку на роки. Це можливо, якщо компанія вже має досвід співпраці з університетом і бачить перспективи спільного зростання.
Науковий парк не обов'язково має бути лише один в університеті. Окрім основної діяльності, парк може пропонувати інкубаційні та акселераційні програми. Наприклад, вже є курс з підприємництва для студентів, а з наступного семестру планується активніша робота зі зрілими командами, які вже мають прототипи і прагнуть залучити інвестиції.
— Який формат співпраці ви пропонуєте компаніям? Розкажіть, будь ласка, детальніше про систему резидентів наукового парку.
Юрій Власюк: — Ми розглядаємо кілька основних форматів співпраці для компаній. Перший формат — це співзасновники наукового парку. Це компанії, які заходять із більшим капіталом і більшою увагою до проєктів. Ми працюємо з ними в пріоритетному порядку, вирішуючи їхні задачі, використовуючи наш науковий потенціал і інфраструктуру.
Другий формат — це резиденти. Це компанії, яким цікаво працювати максимально близько до нашого наукового і людського потенціалу. Вони хочуть бути частиною нашої екосистеми, яка постійно живе, взаємодіє і розвивається. Кампус — це динамічне середовище, де постійно відбуваються зустрічі, народжуються нові ідеї і взаємодії, що надихає як науковців, так і бізнес.
Третій формат — підтримка університетських і студентських команд. Ми запрошуємо інші університети і студентські стартапи для участі в наших інкубаційних і акселераційних програмах. На базі наукового парку ми готові виділяти таким командам пільгові приміщення, доступ до лабораторій і менторську підтримку на конкурсних засадах.
Звісно, ці формати будуть розширюватися. Мене дуже надихає приклад шведського наукового парку, активізованого навколо компанії SAP, де великі компанії передають частину своїх дослідницьких і тестових проєктів на університети і резидентів, створюючи цілу екосистему. Це дуже старий парк і вони отримали прискорення завдяки великому екосистемному резидентові — компанії SAAB. Виграють від цього всі — як великі, так і малі компанії, адже це не лише гра великих гравців. Ми теж хочемо створити таку екосистему, де компанії різного розміру зможуть отримувати переваги від співпраці, від спільних подій і навіть від випадкових зустрічей, які часто стають джерелом нових ідей.
Основна сила тут — у створенні спільноти і зв’язків, як локальних, так і міжнародних, що забезпечують розвиток через постійну взаємодію.
— Чи правильно я розумію, що завдяки наданню сервісів компаніям в Україні, науковий парк має стати самодостатнім у плані фінансування? І, з іншого боку, співзасновники наукового парку зможуть оптимізувати свої витрати на R&D, а також ефективніше організувати свою діяльність з розвитку і впровадження нових розробок у власних компаніях?
Юрій Власюк: — Наші партнери кажуть, що вони не хочуть зменшувати чи оптимізовувати витрати на R&D. Вони, навпаки, хочуть рухатися швидше завдяки співпраці з нами, завдяки тому, що знаходяться в ближчому контакті, що можуть самі ставити задачі. Вони фактично є рушійною силою, враховуючи їхні внески в юридичну особу, і замовниками наукового парку. Ми, як партнерська сервісна організація, дивимося разом з ними в один бік і допомагаємо прискорити R&D для компаній, з якими співпрацюємо.
Тут є ще одна важлива деталь — університет — це не лише викладачі, які працюють над R&D, і не лише співробітники наукового парку, а також студенти, які активно залучені до проєктів. Це означає, що компанії можуть вирішувати свої кадрові задачі через університет, не шукаючи фахівців на ринку і не перевчаючи їх під свої конкретні завдання. Це особливо актуально зараз, коли питання кваліфікованих кадрів є критичним для всіх сфер. Тут можна буквально ставити задачі і вирощувати кадри «під себе» на власних проєктах.
— Тобто науковий парк пришвидшує шлях від ідеї до її впровадження в конкретному бізнесі? Чи орієнтуєтеся ви на конкретні результати у своїй роботі? Чи використовуєте ви якісь метрики для вимірювання ефективності роботи наукового парку?
Юрій Власюк: — На цьому шляху ми вже почали рухатися. У нас є домовленості з партнерами щодо інтелектуальної власності. Партнери вносять свою частку, і ми поставили метрики на кількість зареєстрованих патентів, наприклад, у сфері радіоелектронної боротьби — нам дуже цікаво глибше дослідити це питання.
Далі, у нас є певні обмеження згідно із законом щодо обсягу виручки для однієї юридичної особи, але я думаю, що ми швидко подолаємо цей бар’єр.
Також ми плануємо активну взаємодію з науковими парками з європейських країн. У них є великий інтерес розміщувати частину своїх замовлень і досліджень у нас, особливо з урахуванням умов, які зараз створені в Україні для прискорених розробок у сфері оборонних технологій (DefenseTech).
— Чи включає це також тестування розробок в Україні в рамках вашого наукового парку?
Юрій Власюк: — Це одна з наших значних переваг. Ми знаходимося ближче і можемо швидше тестувати вироби і технології, які цікаві нашим партнерам, зокрема міжнародним. Це, мабуть, одна з ключових переваг нашого наукового парку.
— Чи оцінювали ви ризики і виклики, які можуть виникати в такій діяльності, наприклад, нестача кваліфікованих кадрів або обмежене фінансування? Як ви плануєте працювати з такими викликами?